Пульс Exclusive
Різне

Війна і економічний фронт: як у Кропивницькому бізнес працює на перемогу (ВІДЕО + текстовий варіант)

Четвертий місяць місяць наша країна живе в стані війни. Умовно «тилові» регіони на кшталт Кіровоградської області виконують свою місію – тримають трудовий, інформаційний, гуманітарний, одним словом – другий фронт. У цьому матеріалі розбираємось, як у ньому живуть і працюють люди, підприємства, волонтери, зрештою, все наше суспільство та економіка.

Наразі у багатьох суб’єктів підприємницької діяльності не стоїть питання розвитку своєї справи. Пріоритетом є збереження того, що було створено раніше.

Підприємиця Лусіне Періханян, яка працює у власній майстерні з ремонту одягу каже: після початку повномасштабної війни мала можливість виїхати за кордон, проте вирішила залишитись у Кропивницькому й продовжити працювати.

«Податки не скасували. Спочатку можна було не сплачувати, але я платила всі місяці. Навіть коли не працювала, адже в країні війна. Тому податки потрібно сплачувати обов’язково. Думки все покинути й переїхати не було – в мене тут діти, сім’я. Хоча маю родичів у Франції, вони запрошували до себе».

Метою будь-якої підприємницької діяльності, безумовно, є отримання прибутку. Але з початком війни соціальна відповідальність стала невід’ємною складовою у роботі як великого, так і малого бізнесу.

«З початком війни почали приходити багато військових. Грошей за надані послуги брати з них не хотілось, працювала безоплатно. Потім вже через місяць-два почала переводити на систему знижок. Солдати такі вдячні… Хто шоколадку принесе, хто ще щось. Безоплатно теж не хочуть», – розповідає Лусіне Періханян.

Але війна, хочеться нам того чи ні – затягується. Про ймовірність різкого підвищення податків за цих умов ще в середині травня говорив міністр фінансів України Сергій Марченко.

У свою чергу, Світовий банк прогнозує падіння ВВП України цього року на 45%.

Отже, проблеми серйозні, дефіцит бюджету б’є рекорди, і, звичайно, це не може не відображатися на роботі великих підприємств, які створюють сотні робочих місць і відіграють важливу роль в бюджетоутворенні в своїх містах або громадах.

Серед таких підприємств в області – ТДВ «Ятрань», котре вважається одним із лідерів української харчової промисловості.

Для того, щоб краще зрозуміти сьогодення великого бізнесу в регіоні (та й в країні загалом) ми відвідали саме підприємство і поспілкувалися з виконавчим директором «Ятрані» Наталією Артеменко:

«В нас багато продукції робиться за державними стандартами. Зокрема, в кінцевому продукті має не перевищуватись відсоток жиру, бути не менше відсоток по білку, контролюється волога», – розповідає про особливості виробництва виконавчий директор.

За її словами, скорочень уникнути вдалося, більше того – тут знайшли роботу переселенці, які були вимушені покинути свої домівки через війну:

«Наприклад, у нас з одного підрозділу одразу мобілізували кількох працівників. На їх місце прийшла дівчина з Маріуполя – вона якраз була з технічного напрямку. Вона гарний спеціаліст, у неї все виходить».

Налагодження якісного виробництва – процес доволі складний, тому втримати ті потужності і той потенціал, який був до війни – чи не найпріоритетніше завдання, яке постало перед керівництвом підприємства.

Сировину закуповують у місцевих фермерських господарств, технологіями користуються закордонними:

«Переважну більшість одиниць обладнання ми закуповували за кордоном у досить відомих і потужних фірм, відомих на весь світ. В камерах – повністю автоматизована система».

Про допомогу армії та внутрішньо-переміщеним особам говорять неохоче, мовляв, «підсумки будемо підводити після війни», але констатують, що підприємство працює з прицілом на потреби фронту й біженців:

«Це і різного плану матеріальне забезпечення, і продукти харчування. Ми продовжуємо цю тему. В нас на постійній основі закріплені ті, хто отримує цю допомогу. Займаємось, продовжуємо і маємо намір не зупинятися».

Повномасштабна війна застала нашу країну несподівано, а відтак ми не були повною мірою готові не тільки у військовому плані (наприклад, запасами зброї), а й у продовольчому – зокрема, не приділялось посиленої уваги виготовленню продуктів із довготривалими термінами зберігання.

«Кинулися всі, але на превеликий жаль великих консервних підприємств немає. Шукали варіанти як допомогти армії і тим, хто змушений переїжджати, хто не має повноцінних умов для життя та зберігання швидкопсувних продуктів. Відтак наші технологи попрацювали й ми виготовили м’ясо тушковане – це продукт, який робиться в поліамідній оболонці й має 90 діб зберігання при температурі без холодильника.
Зараз всі попіднімали консервні лінії. Сподіваємось, що і наш продукт серед них займає достойне місце», – розповідає Наталія Артеменко.

Свого часу підприємство вціліло у Другій світовій війні, тому працівники вірять – переживе і подолає нинішню.

На «Ятрані» кажуть, що в разі підвищення податків, будуть і надалі їх сплачувати в обсязі, встановленому державою

Відтак, якщо з харчовою промисловістю ситуація більш-менш нормальна, то, приміром, в аграрному секторі виробники сільськогосподарської техніки переживають не найкращі часи.

Яскраве тому свідчення – наш нещодавній візит на одне з таких підприємств. Якщо коротко, то обсяги реалізації продукції суттєво впали, жорстко б’є ситуація на паливному ринку, і далеко не всі аграрії наважуються оновлювати свій парк сільгосптехніки за нинішніх умов.

Ми свідомо не конкретизуємо, про яку фірму йдеться, адже на наступний день після нашої зустрічі власники звільнили керівництво підприємства, з яким ми і спілкувалися. Але важливо інше – якоюсь мірою це демонструє загальні тенденції в галузі, адже будь-який виробник СГ-техніки орієнтується на сільгоспвиробника.

За словами власника середнього фермерського господарства Віктора Мєдвєдя, найчастіше фермери (як малі, так і великі) купують техніку в кредит (або за кредитні кошти), розраховуючи при цьому на реалізацію майбутнього врожаю. Наразі ж ліквідність продукції знаходиться під питанням, відтак – ризикувати ніхто не поспішає.

«Безумовно, немає стабільності. Важливо в цій ситуації втримати те, що ми маємо на сьогодні», – каже В. Мєдвєдь.

Разом з тим, посівна в області пройшла вдало, але фермер підкреслює – до неї готувались заздалегідь.

Що ж буде відбуватись далі – прогнозувати складно. Очевидно, що про жодні надприбутки говорити не доводиться. Головне, хоча б, як кажуть аграрії – «вирівнятися в нулі» й не понести суттєвих втрат, адже в умовах війни на ряду з паливною кризою гостро постає питання збуту продукції.

На момент підготовки цього матеріалу порти для українських суден залишалися заблокованими.

Але навіть за таких обставин наші люди не втрачають оптимізму:

«Якщо ми зараз опустимо руки й не будемо сіяти, не будемо збирати, тому що може восени прийти путін і забрати в нас зерно, – до чого ми тоді дійдемо?
Наш фермер загартований до всіх негараздів
. Знаєте, який буде підйом, якщо ми все це витримаємо, і наступного року вже підемо більш впевнено».


Готуючи цей матеріал, ми поспілкувалися із багатьма представниками бізнесу – абсолютно різного. Озвучувався цілий спектр проблем і викликів, які перед ними стоять, але найголовніше – ми не побачили зневіри й бажання все покинути.

«Пару тижнів ми взагалі стояли. Був шок, жах, але й неймовірне бажання допомагати. Великий асортимент продукції відвантажувався волонтерам, які передавали це напряму «на нуль». Карти ми друкували просто рулонами, – це потрібно було хлопцям, які їхали воювати», – розповідає Євгенія Коженко – власниця рекламного агентства «Євгенія плюс».

Незважаючи на кризу в рекламному бізнесі, каже, що скорочень на підприємстві не було.

«Не дивлячись на складі часи, намагаємось робити все, аби для існуючих клієнтів поліпшити сервіс, надати бонуси. Вважаю, це правильно».

До речі, є клієнти і з прифронтових територій:

«Телефонує мені жінка з міста Гуляй-Поле й каже – «прийшла якась посилка, проте не можу зрозуміти, що це». Починаємо удвох дивитися по накладній. Виявляється, вона волонтер. Каже, що зрозуміла, для кого посилка. І додає: «вони (прим. – місцеві жителі) зробили мій день. В них стріляють, а вони адресні таблички замовляють».

За словами Президента України Володимира Зеленського, в «суспільстві наразі можуть бути тільки дві частини. Ті, хто захищає нашу незалежність і ті, хто працює так, щоб забезпечити цей захист».

Ці дві складові наразі успішно поєднує відома у Кропивницькому мережа магазинів з продажу та ремонту Apple-техніки – «Apple-Fixit».

«Ми жодного дня не були зачинені. Вважаю за потрібне продовжувати працювати чи то в військовому, чи то в звичайному режимі. Всі підприємства повинні працювати. Має наповнюватися фонд, виплачуватись зарплати працівникам. Нехай не в такому об’ємі й ритмі, проте все має працювати», – каже підприємець Олександр Булатов.

Поруч із вітринами техніки «Еппл» кипить волонтерська діяльність.

«Готуємо плитоноски, щоб менше роботи було для хлопців і вони мали більше часу на важливіші речі», – розповідає волонтер Сергій Коцюбенко.

Тут і військове обмундирування, і плитоноски, дощовики, берці й інше військове спорядження, якого потребують українські захисники.

“Постійно приходили якісь запити про допомогу. Ми одразу на них реагували. Тому весь асортимент, який Ви зараз бачите – це просто зворотня реакція на запит. Тобто просили дощовики – ми знайшли в Турції по собівартості й привезли їх. Також збираємо аптечки, 100 бронежилетів було подаровано на потреби ЗСУ. Це вже «маховик», який розкрутився і зупинити його неможливо», – зазначає Олександр Булатов.

Ситуація на фронті, станом на початок червня, залишається складною, а відтак допомога з тилу набуває окремого значення.

І саме це відрізняє нас від ворога, адже уявити, що малий, середній, великий бізнес в Росії волонтерить, збирає кошти на армію або самотужки мотається за кордон, аби привезти для військових умовний бус або гуманітарку – дійсно складно. В Україні – це реальність.

За словами Директора ТОВ «Левелс груп Україна» Олександра Крившенка, який протягом багатьох років працює у сфері будівництва, в допомогу включилися одразу:

«Працювати почали активно – будувати блок-пости на в’їзді до міста, будувати укріплені райони на околицях міста».

Щодо роботи – багато об’єктів на паузі із зрозумілих причин. Вимушених скорочень на підприємствах не було, втім окремих працівників мобілізували, а хтось виїхав за кордон. На їх місце прийшли працювати фахівці з числа внутрішньо-переміщених осіб.

«Все будівництво зараз «заморожене» й не рухається так як повинно. Зараз це неможливо, тому що не вистачає коштів на те, щоб забезпечити нашу перемогу», – пояснює Олександр Крившенко.

Тож наразі намагається поєднувати бізнес із волонтерською діяльністю. Буквально перед нашою зустріччю пан Олександр встиг передати чергову автівку на потреби української армії.

«На даному етапі відвантажено вже 5 автомобілів. Є прохання від різних підрозділів української армії придбати ще 10 автівок. Планую забезпечити кошти для їх купівлі.
Спектр питань на сьогодні став менше, аніж раніше. Наразі вони (прим. – військові) вже багато чим забезпечені. Це робить держава. Радію, що це так»
.

Ну а безпосередньо військовим волонтерством у Кропивницькому ще з 2014-го року займається волонтерський центр «КропХаб».

Співзасновниця «КропХабу» Катерина Колтунова каже – з початком повномасштабної війни до роботи центру долучились більше сорока містян, не враховуючи тих, хто волонтерив на Козачому острові. Зараз на постійній основі працюють 15 людей.

«Військове волонтерство – це основний наш напрямок. Ми відправляємо все, що вдається зібрати: від побутових речей до будівельних потреб і того, що покращує якість бою. В нас від трьох до шести автівок їде за тиждень на фронт”.

Також працюємо з тими, хто потрапив у полон, пропав без вісти, хто зараз в госпіталях знаходиться. Це окремий пласт роботи», – ділиться волонтерка.

Окрім «КропХабу» Катерина Колтунова опікується громадським простором «Мір 2.0». Зізнається, що вагалась на рахунок цьогорічного відкриття, проте сезон все-таки запустили.

«В цьому році власник погодився просто надати можливість там працювати. Наразі там працюють дві родини – одна з Рубіжного, друга з Херсону. Вони займаються там комерційною діяльністю, в них офіційно працевлаштовані працівники. Це такий майданчик, де ми допомагаємо вимушено переселеним особам «стати на ноги».
Всі заходи в нас безкоштовні, проводяться на благодійній основі, можна робити внески. Все, що ми там збираємо, перераховуємо на ЗСУ».

За словами Катерини, на відкритті вдалося зібрати близько шестидесяти тисяч, які спрямували на купівлю приладів нічного бачення для військових.

«Таким чином намагаємось людей навчати і формувати культуру благодійності й волонтерства на постійній основі. Сила в єдності. Коли ми разом щось робимо, то набагато швидше досягаємо класних результатів».

До речі, на останньому дитячому святі було зібрано понад 8 тисяч гривень, за які придбають біноклі. На сцені, зокрема, виступали вихованці зразкового хореографічного колективу «Аеліта», які від самого початку активно включилися в процес допомоги і навіть організували власний волонтерський центр.

«Спочатку все починалось дуже просто. Ми збирали від себе все, що могли принести й передавали військовим. Почали також співпрацювати з іншими волонтерськими організаціями. Далі почали плести маскувальні сітки і потроху дійшли до того, що почали виготовляти супи швидкого приготування» – каже художній керівник зразкового колективу-студії хореографічного мистецтва «Аеліта» Олександра Ткаченко.

Заняття з хореографії вирішили відновити через тиждень після повномасштабного вторгнення.

«Діти – це наше майбутнє, тому їх потрібно розвивати, вони не мають замикатися в собі. Через тиждень після вторгнення ми вирішили продовжити заняття, враховуючи повітряні тривоги. Раз на два тижні ми відвідуємо військовий шпиталь, щоб підтримати настрій і дух хлопців».

Керівниця «Аеліти» Олександра Ткаченко каже, що з часом діти почали розуміти – війна – не назавжди, а цей період просто потрібно пережити. Допомагають у цьому, в тому числі, заняття з хореографії.

«Від початку війни діти змінились і спочатку закрились в собі. З ними навіть було важко працювати. Зараз, можливо, завдяки постійним заняттям і спілкуванню вони стали розуміти, що цей період необхідно просто пережити».

Так чи інакше, життя у Кропивницькому триває, безумовно – з постійною оглядкою на війну. Вона впливає на всіх і все – в тому числі, на освітній процес. Але навчання продовжується і за словами ректора педагогічного університету імені Володимира Винниченка Євгена Соболя, в ЦДПУ також організувались задля допомоги країні:

«Включилась вся університетська спільнота і студентство у волонтерській діяльності, і в допомозі проживаючим. Через наші гуртожитки пройшло більше 7 тисяч переселенців. Зараз перебувають на постійному проживанні близько 300 осіб».

Крім цього, університету вдається, всупереч обставинам, розвиватися.

«Колектив працює на відкриття нових спеціальностей. Відкрили курси підвищення кваліфікації, відкрили дві постійно діючи докторські ради по захисту докторів та кандидатів юридичних та педагогічних наук. Все це відбулося вже після 24 лютого», – розповідає ректор.

Але щоб розвивалися, або бодай, звично функціонували інші сфери життя, потрібна стабільна економіка, що в нинішніх обставинах, фактично, видається неможливим.

З одного боку, лунає думка про суттєве підвищення податків, з іншого – прем’єр-міністром Шмигалем презентується “нова економічна стратегія”, яка навпаки передбачає підтримку й виділення окремих грантів для започаткування й розвитку своєї справи.

Якщо в теорії брати найскладніший сценарій «закручування гайок», то до підвищення податкового навантаження зовсім не готовий малий та частково середній бізнес. Великий намагатиметься впоратись. Але знову ж таки-все індивідуально і залежить від низки особливостей.

«Важко. Дуже важко. Податки всі збереглися, витрати всі збереглися, проте працювати в повній мірі ми не можемо. В країни немає коштів і взяти окрім як з бізнесу немає звідки. Але ж якщо ми закриємось, то ліпше не буде», – зазначає власниця РА «Євгенія плюс» Євгенія Коженко.

«Ми залишились на загальній системі оподаткування з виплатою ПДВ всіх податків, які ми платили до 24 лютого. Розуміємо, що хтось був би готовий сплачувати, але в нього немає змоги працювати. Ми таку змогу маємо і на таких як ми працюючих підприємствах має триматися бюджет».

Всі без виключення герої цього випуску впевнені у перемозі України в війні. Але не менше важливим є вже зараз замислюватись над моделлю поствоєнної країни – іншими словами – якою вона буде і чи позбудеться наше суспільство тих проблем, які мали (або досі мають) місце.

«Думаю, що кожен з нас переосмислить своє життя і ми зрозуміємо, що для нас означає Україна. Гадаю, що вже в цій ситуації з корупцією буде покінчено. Маємо вибудувати нову стратегію і лінію взаємовідносин між владою і товаровиробником», – каже Віктор Мєдведь.

«Якщо війна закінчиться нашою перемогою і знову країну передадуть в руки корупціонерам – це буде наш крах», – вважає Олександр Крившенко.

«На нас лежить особиста відповідальність за те, як швидко прийде перемога і якою буде якість нашої країни після неї. Дуже хочеться, щоб ми очистились (особисто на високих щаблях) від корупційних схем і вийшли на те, що «ми разом створюємо, укріплюємо і розвиваємось», – ділиться думками Катерина Колтунова.

Будь-які випробування (навіть неймовірно складні, а подекуди руйнівні й криваві) все одно слід розглядати як можливість. Можливість перемогти як зовнішнього, так і внутрішнього ворога, і зрештою, збудувати сильну країну з працюючими інститутами, прозорою та зростаючою економікою і надійно закріпленими кордонами.

Принаймні, так вважають у Кропивницькому.

«Ми зробимо значний і культурний, і економічний, і соціальний прорив. Відбудується все в рази. Ліпше, ніж це було навіть до війни» – Євгенія Коженко.

«Дай Бог, що все воно скоріше закінчилося і закінчилося перемогою України. Однозначно» – Віктор Мєдведь.

«Поштовх, яким стала, на жаль, війна дасть змогу скористатися всіма тими надзвичайними ресурсами, які є в Україні. Передусім це люди – надзвичайні люди» – Наталія Артеменко.

«Україна буде набагато могутнішою і сильною державою, впевненою в своїх силах», – Олександра Ткаченко.

«Нам зараз дуже важливо зберегти все те, що ми напрацювали й відчули. Зберегти ось цю людяність, взаємодопомогу, любов до України. Аби вона не була «в моменті» – Катерина Колтунова.

«Все для держави. Країна має розвиватися і бути європейською країною, де народ буде об’єднаний єдиною думкою» – Євген Соболь.

«Україна буде процвітаючою і квітнучою. Так і буде. Без варіантів» – Олександр Булатов.

Відео випуску – за посиланням.