Психолог із Кропивницького Лілія Клочек розповіла про переваги й недоліки дистанційної освіти.
Минулий 2020 рік приніс світові чимало сюрпризів, серед яких найбільшим випробуванням для людства стало швидке поширення вірусу COVID-19. Він вніс корективи як в існування країн і континентів, так і в життя окремо взятої людини. Вся планета стала заручником страху перед невідомою хворобою, і необхідно було змінювати особливості функціонування різних систем – економічної, медичної, соціальної, освітянської. Відносно останньої, словосполучення «дистанційне навчання» стало абсолютно звичним для кожного учасника освітнього процесу – від учня-початківця до найвищих органів освіти в будь-якій країні.
Впровадження в Україні навесні та восени минулого року такої форми навчання викликало дискусії в науковому світі, широкі обговорення в професійному освітньому середовищі та неоднозначні реакції пересічних українців, особливо тих, які мають дітей шкільного віку.
З’явилися прихильники цієї форми організації освітнього процесу. Вони вдаються до ряду аргументів на користь дистанційного навчання і називають «ефективним інструментом» швидкого і менш ресурсно затратного процесу передачі вчителем навчальної інформації учням і її засвоєння останніми.
Та все ж противників дистанційного навчання у рази більше. Висловлюється критика відносно якості знань учнів і студентів, звучать нарікання на непомірну завантаженість педагогів через складність перевірки виконаних і надісланих учнями (студентами) завдань на електронних носіях. У свою чергу, батьки школярів, переважно молодших і середніх класів, не задоволені необхідністю бути для своїх дітей «вчителями-помічниками» під час виконання ними навчальних завдань.
Окремо актуалізується тема ускладнення процесу соціалізації школярів і студентської молоді через неможливість відвідувати школи, заклади вищої освіти, різні гуртки та секції.
В реаліях України означене вище підсилюється ще й якістю інтернет-зв’язку, особливо в сільській місцевості, та неможливістю повного технічного забезпечення всіх учасників освітнього процесу.
Як бачимо, дистанційне навчання в умовах пандемії, як безальтернативна форма отримання освіти, зумовило виникнення чимало питань. Від того, наскільки успішно вони будуть вирішені, залежатиме інтелектуальний розвиток і формування особистості сучасних школярів та якість професійної підготовки студентів. Врешті, фундамент, що закладе дистанційне навчання молодого покоління, буде визначати якість життя в країні через найближчі п’ять-сім років.
Спробуємо розібратися в означеній проблемі та визначити перспективи розвитку дистанційної освіти. Процес її впровадження у світі запущений і, за прогнозами аналітиків, буде надалі розгортатися як під час пандемії, так у разі її закінчення.
Перш за все, актуальним є питання фізичного та психічного здоров’я школярів, які змушені щодня тривалий час проводити за комп’ютером. Як відомо, найбільш оптимальним для цього є часовий проміжок у 2-3 години. Систематичне порушення вказаної норми поступово призводить до проблем, пов’язаних із виникненням таких синдромів: комп’ютерний зоровий, дихальний, судинний, зап’ястного каналу, хребта. Крім того, має місце ризик епілептичних нападів, і відбувається негативний вплив електромагнітних випромінювань. Відчуття втоми та головний біль можуть стати постійними супутниками учня.
Проблеми порушення фізичного здоров’я пов’язані з негативними змінами у здоров’ї психічному. Постійна робота з інформаційними комп’ютерними технологіями стає причиною виникнення поведінкового синдрому. В учнів можуть спостерігатися труднощі концентрації уваги, зниження продуктивності роботи пам’яті, сприймання навчального матеріалу. При великій завантаженості та монотонності роботи виникає ризик стану депресії. А навчальні вимоги і часом неможливість їм відповідати через технічні труднощі підвищує тривожність учнів, стає причиною виникнення гами негативних емоційних переживань.
Заради справедливості, варто зауважити, що традиційне навчання, при неправильних підходах і помилках, яких припускаються задіяні в ньому учасники, теж може не відповідати очікуваному результату і супроводжуватися негативними явищами. Але його проблематика широко вивчена і продовжує досліджуватися, що дозволяє педагогам виявлені особливості та виведені закономірності враховувати в освітньому процесі, удосконалювати процес навчання школярів і здійснювати на них виховний вплив.
Тема дистанційної освіти, хоча й актуалізувалася раніше у психолого-педагогічних дослідженнях, надзвичайно активно почала обговорюватися лише з настанням пандемії. Ще у 2013 році було затверджене положення Про дистанційне навчання (наказ МОН від 25.04.2013 р.), дія якого поширювалася на професійно-технічні, вищі навчальні заклади та заклади післядипломної освіти. Метою дистанційного навчання визначалося «надання освітніх послуг шляхом застосування у навчанні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до державних стандартів освіти; за програмами підготовки громадян до вступу у навчальні заклади, підготовки іноземців та підвищення кваліфікації працівників».
Інакше кажучи, у попередні роки, за певних обставин, освітні послуги могли надаватися дистанційно (що виступало допоміжним інструментом звичної для всіх і загальноприйнятої форми навчання) закладами, які здійснювали професійну підготовку фахівців. Заклади загальної середньої освіти в орбіту дистанційного навчання не потрапляли.
Втім на початку поточного навчального року, 8 вересня 2020 р. наказом Міністерства освіти і науки України було затверджене Положення про дистанційну форму здобуття повної загальної середньої освіти, де визначаються технології дистанційного навчання учнів, результатом якого є здобуття ними повної загальної освіти. Передбачається, що досягнення цього результату є можливим завдяки використанню комплексу освітніх технологій – розвивального, проєктного, змішаного, диференційованого, програмованого, модульного навчання та інформаційно-комунікаційних (цифрових) технологій.
Зважаючи на високий професійний і творчий потенціал вітчизняних педагогів та відданість їх своїй справі, не виникає сумнівів, що найближчим часом освітянською спільнотою будуть запущені оптимальні механізми передачі учням знань з різних предметів та обгрунтовані найбільш дієві прийоми засвоєння навчального матеріалу в дистанційному форматі. До того ж, Міністерство освіти і науки України розробило Новий професійний стандарт вчителя, згідно якого, з-поміж предметної, методичної, мовно-комунікативної компетентностей, він має володіти інформаційно-цифровою.
Відкритим на сьогоднішній день залишається питання психологічного супроводу процесу дистанційного навчання. Зокрема, важливим аспектом є формування у нових специфічних умовах мотивації учнів (студентів) до учіння. Якщо розвиток пізнавальних мотивів, як спонукань школярів опановувати нову для себе інформацію, гіпотетично та практично може відбуватися і посилюватися завдяки застосуванню адекватних їх віку методів, то виникають сумніви стосовно оптимального розвитку соціальних мотивів. Їх вияв більшою мірою пов’язується з живою соціальною взаємодією учасників освітнього процесу: бажання учня добре вчитися часто підсилюється визнанням іншими (вчителями й однокласниками) його навчальних досягнень. Безпосередня взаємодія з ними – це слова похвали, підтримки чи заохочення, інтонації, погляди, жести, налагоджений зворотний зв’язок і т. ін., що не можна (або дуже складно) підмінити скайп-зв’язком.
Варто зауважити, що якраз відсутність у процесі дистанційного навчання можливості безпосередніх соціальних контактів вважається його найбільшим недоліком. Адже набуття учнями знань з різних предметів – це лише одна сторона навчання. У цьому процесі, через зміст навчального матеріалу, взаємодію з учителем на уроках і в позаурочний час, налагодження взаємин з однокласниками, вплив класного керівника тощо, відбувається особистісний розвиток школярів.
Школа як соціальний інститут прищеплює зростаючій особистості цінності, навчає слідувати моральним імперативам і соціальним нормам, розвиває навички існування в малому соціумі та формує здатності будувати стосунки з іншими з урахуванням певного соціального статусу тієї чи іншої сторони взаємодії. Дистанційне навчання, навіть у найдосконалішому варіанті, жодним чином не може замінити цю складову життя учня в школі та її впливу на нього.
На сьогоднішній день важко сказати, які негативні чи позитивні трансформації відбулися в розвитку особистості школярів, що майже рік вимушені підпорядковуватися нормі дистанційного навчання. Для проведення комплексних досліджень потрібен час. Наразі є результати спостережень, висловлювання вчителів, учнів, батьків. Осмислення отриманої інформації з позицій психологічних підходів дає можливість лише робити певні припущення щодо тенденцій інтелектуального та особистісного розвитку сучасних учнів, які вимушені саме таким чином навчатися й зростати.
Що ж стосується студентської молоді, то, при всіх викликах, спричинених хворобою COVID-19, і проблемах із навчанням у цих умовах, складнощі дистанційної освіти нею долаються легше. Вказане ми пов’язуємо з віком: у студентські роки завершується процес стабілізації особистісного розвитку, та й психічні функції, які забезпечують засвоєння молодими людьми навчального матеріалу, у цей період розвиваються по оптимуму. Студенти, порівняно зі школярами, мають набуті навички роботи з комп’ютером, вищий ступінь соціально-психологічної адаптації, розвинені соціальні якості та здатність самостійно розвивати свій інтелектуальний і особистісний потенціал. Хочеться сподіватися, що, у підсумку, дистанційна форма професійного навчання не знизить рівня фахової підготовки майбутніх спеціалістів.
Отже, як показує практика останнього часу, соціальне дистанційювання та дистанційна освіта впевнено увійшли в наше життя. Однозначно оцінити якість останньої поки що важко. Втім стало очевидним, що позитивні сторони така форма навчання має. Цінний досвід варто вивчати, розвивати і впроваджувати надалі. Але, разом з тим, потрібно адекватно оцінювати негативні тенденції, враховувати можливі ризики і віднаходити механізми нейтралізації деструктивних явищ. Пандемія, на яку людство не очікувало, стала потужним викликом і примусила по-іншому функціонувати сталі системи в різних галузях життя. В освітній сфері фактично відбулося переосмислення звичних форм навчання молодого покоління. Були широко апробовані комп’ютерні (цифрові) освітні технології, які в подальшому варто поєднувати з технологіями традиційного навчання, інтегрувати в освітній процес загальної та вищої освіти. Від цього виграють усі учасники, а головне – Україна, її майбутнє.
Лілія Клочек, доктор психологічних наук, доцент кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та психології Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, член Асоціації політичних психологів України.