Ватажок ПВК “Вагнер”, яку називають особистою армією путіна – зростав на Кіровоградщині. Тут живуть і його родичі, які днями записали відео із закликом до Дмитра Уткіна зупинити війну й кровопролиття. Зокрема, син засновника ПВК “Вагнер” просить батька не стріляти по своїм землякам.
“Мені соромно бути твоїм сином”, – каже Гліб Уткін.
Більшість важливих подій у житті Дмитра Уткіна, засновника ПВК “Вагнера”, пов’язані з Кіровоградщиною, пише видання “Еспресо”.
“Дмитра Уткіна, ватажка ніде й ніким не зареєстрованої “приватної військової компанії Вагнера” (“ПВК Вагнера”), яку в СБУ називають не інакше, як “особистою армією Путіна”, багато що пов’язує з Кіровоградщиною. Там він закінчив школу, там він вперше і вдруге одружився, там у нього народилися діти”, – зазначають у виданні.
Журналісти ще у 2017 році детально проаналізували життєвий шлях Уткіна, який все своє дитинство провів у містечку Смоліне Маловисківського району Кіровоградської області.
ХТО ТАКИЙ УТКІН І ЯК ВІН ПОВ’ЯЗАНИЙ З ПУТІНИМ
Підполковник збройних сил РФ Дмитро Валерійович Уткін народився 11 червня 1970 року на Уралі, а саме у місті Азбест Свердловської області. Десантник, кавалер 4-х кремлівських орденів “За мужність”.
Узяв собі позивний “Вагнер” на честь улюбленого композитора Адольфа Гітлера.
Є громадянином Росії. Тричі одружений.
Дитинство провів у заснованому на уранових копальнях містечку Смоліне Маловисківського району Кіровоградської області, де його мати Людмила Уткіна працювала інженером-будівельником. Сусіди відгукуються про Уткіних як про незаможну освічену родину, в якій захоплювалися російською класикою.
Про батька Уткіна нічого не відомо. Вчителі згадують, що хлопчина зростав відлюдькуватим, мав крутий норов. Мріяв повернутися до Росії й стати професійним військовим, що й зробив наприкінці 80-их, коли після закінчення середньої школи №2 селища Смоліне вступив до одного з ленінградських військових училищ (не виключено, що до піхотного ім. Кірова).
Але в режимі “приїхав-поїхав” продовжував навідуватися у Смоліне, де був двічі одруженим й де від різних дружин з різницею у 10 років на світ з’явилися двоє його дітей – 1990 та 2000 р.н.. За даними “ЦензорНЕТ”, його донька, випускниця військового льотного училища Ганна Уткіна, нині живе та працює у Москві. До училища її влаштував тато, а менший брат дівчини вже закінчив школу.
Тут у біографії Уткіна є кілька важливих моментів, що доволі промовисто характеризують його кар’єрний шлях як військового, і водночас погляди та життєві цінності.
До свого звільнення у запас 2013 року Уткін дослужився аж до командира загону десантників – розміщеного у місті Печори Псковської області 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади спеціального призначення російської військової розвідки ГРУ.
Таких 43-річних нікому не відомих відставних командирів у Росії можна зустріти сотні, якщо не тисячі. Інша справа, що місце служби у нього було геть не просте (але про це трохи згодом), й доволі своєрідними виявилися уявлення про офіцерську честь і гідність.
Але, повернімося у 2013-ий. Уткін не сидіть без діла і долучається до роботи у найбільшій російській охоронній компанії Moran Security Group, у котрій такі ж як і він досвідчені відставники фактично продовжують військову службу, але вже в інтересах комерційних замовників.
MSG відома тим, що охороняє морські рейси біля узбережжя Африки та Азії, тобто там де зазвичай можна зустріти сучасних піратів.
Власне, він міг би й надалі стерегти вантажі, провідувати щороку маму й обох дітей у теплій Україні, якби не доленосний вибір, зроблений навесні 2014-го. Коли путінський режим розв’язав війну зі, здавалося б, рідною йому країною, Уткін погоджується знову встати у стрій. І не на прикордонній станції Печори, а на передовій війни.
При цьому він зголошується воювати не під офіційними російськими знаменами й у військовій формі ЗС РФ, а перетворитися з тисячами найманців в якусь незрозумілу “третю силу”, у закамуфльованих “іхтамнєтов”. І навіть більше – він погодився на виконання найбільш специфічних завдань у Криму та на Донбасі.
Командування видало Уткіну рештки “Слов’янського корпусу”, що вже рік провоював на стороні Башара аль-Асада у пустелях Сирії, а також забезпечило власною тренувальною базою біля хутора Молькіно у Краснодарському краї. Як не дивно, поруч базується 10-я окрема бригада спецназу Головного розвідувального управління (ГРУ) Міноборони.
З’явилися й гроші.
За даними російських ЗМІ, в Україні рядові “вагнерівці” отримують 240 тис. рублів на місяць (біля $4 тис.), у Сирії – 160 тис. (біля $2,7 тис.).
Про статки самого Уткіна достеменно поки не відомо, але якщо порівняти хронологію подій у зоні російсько-української війни й певні зміни в житті найближчих йому людей, то неважко побачити, що “озолотився” він саме останнім часом. Зокрема, українські журналісти встановили, що користуючись “прозорим” кордоном з Україною, ватажок бойовиків ще влітку 2016 року безперешкодно відвідував батьківщину, де бачився з сусідами, ходив з мамою на дачу тощо.
Цікаво, що Державна прикордонна служба такі відомості не спростовувала, але й не підтверджувала, посилаючись на відсутність особистих даних Уткіна серед тих, хто перебуває у розшуку. Після того, як у грудні 2016-го терориста випадково (чи не так вже й випадково) показали в ефірі московського “Першого каналу”, він відразу евакуював матір зі Смоліного.
Містечком натомість поповзли чутки про казкове багатство “Вагнера” у Росії, чим він нібито завдячує особисто Володимиру Путіну. Принаймні повідомлення про підозру у низці найтяжких злочинів СБУ публічно оголосила Уткіну лише в жовтні 2017-го.
У відкритих джерелах є лише 4 фотографії Уткіна, точніше 3 фотографії та один скрін-шот з телевізійного відео. Саме після цього скрін-шоту в Кремлі визнали факт близьких контактів чинного російського президента з загадковим підполковником та його угрупованням.
9 грудня 2016 року підполковник Уткін потрапив у кадр “Першого каналу” на урочистому прийомі в Георгіївській залі Великого Кремлівського палацу з нагоди святкування “Дня героїв Вітчизни”. Це ніяке не державне свято, а винахід наближених до Путіна силовиків, такий собі привід зібратися й похизуватися одне перед одним.
Коли загадкового “Вагнера” вперше побачили на прийомі у Путіна, who is who не став приховувати навіть Пєсков:
“Дмитро справді був. Він кавалер орденів мужності”.
Згідно інформації відомства, на сході України “вагнерівці” приймали участь у боях за Луганський аеропорт (втратили вбитими 15 людей), у штурмі міста Дебальцеве, яке зі Мінськими угодами закріплене за Україною (втратили 21 вбитого), а також постійно займалися провокаціями та диверсіями на лінії розмежування.
В Сирії люди Вагнера виконують допоміжні функції – навчають набране з-поміж прибічників Асада місцеве “ополчення”, охороняють російські бази та господарські об’єкти, планують та розробляють військові операції. Визначальною ударною силою “вагнерівці” були лише під час боїв за Пальміру.
Загалом кількість цієї “армії” обраховується у близько 5 тис. бойовиків. 1,5 тис.
Уткін у 2017 році став керівником мільярдного бізнесу двічі кавалера ордену “За заслуги перед Вітчизною” Євгена Прігожина, більше відомого в статусі “особистого кухаря Путіна” та провідного спонсора “фабрики тролів” в Ольгіному.
Йдеться про компанію “Конкорд менеджмент і консалтинг” – ресторанну імперію й ексклюзивного підрядника Міноборони, яка годує російські збройні сили, прибирає за ними, а також забезпечує різними цивільними товарами.
Як писали українські ЗМІ, наприкінці березня 2022-го року приватна військова компанія «Група Вагнера» в терміновому порядку розгорталася на сході України. Трохи раніше – 11 березня – стало відомо, що «Вагнер» розпочав великий набір бійців для участі у війні Росії проти України.